Світло, що єднає: молитва за єдність і надію серед темряви

У січні серця християн усього світу б’ються в унісон — у спільній молитві за єдність між братами і сестрами з Богом. У ці святі дні ми особливо глибоко відчуваємо свої духовні корені, невичерпне багатство Церкви та силу віри, яка передається з покоління в покоління й підтримує нас, особливо на чужині, коли світ хитається і коли темрява наступає.

До цієї живої молитви долучився й отець Василій, священник Української Греко-Католицької Церкви, душпастир УГКЦ у Форарбергу та Князівстві Ліхтенштейн.

Сучасне розуміння екуменізму — це не лише діалог між церковними ієрархами, а передусім прийняття багатства традицій, обрядів і мови, що формують духовну ідентичність народу. Справжній живий дух екуменізму — це дух, який єднає. Екуменізм, що когось відкидає, вже не є Божим союзом у братській християнській любові, яку Бог нам дарує. Бо екуменізм, який не єднає, приносить розділення і вбиває любов Божу в серцях братів і сестер.

У межах ініціатив місцевих церковних спільнот отець виголосив глибоку й зворушливу проповідь на тему: «Світло Господнє, яке й досі сяє над нами згори».

Його слова лунали крізь холод і темряву світу, зраненого війною, крізь страх, біль і втрати, що сьогодні торкаються кожного. Та серед цього мороку він наголосив на найважливішому: Боже світло не згасло. Воно й досі з нами. І наш обов’язок — берегти його, не дозволити йому загубитися у пітьмі ненависті та розпачу.

Це світло віри зігріває змерзлі серця, світло надії дає силу вистояти, а світло любові єднає нас, коли здається, що темрява перемагає. Саме це світло Господь довірив нам — щоб нести його далі, навіть крізь війну, навіть крізь ніч, щоб зберегти мир і життя заради Божого дару життя.

Контакти: